Земельним законопроектом, який Верховна Рада підтримала у ніч на 31 березня, заборонено продавати землі державної та комунальної власності. Це добре чи погано для громад?— Вважаю новий законопроект позитивним моментом, тому що зараз системи як загальнодержавного контролю, так і місцевого контролю за використанням земель надзвичайно розбалансовані. У нас не до кінця сформований державний земельний кадастр, немає планів розвитку громад, зокрема, земель за межами населених пунктів. Тому це плюс, що не можна буде продавати ті земельні ділянки, які уряд вже передав громадам (протягом 2018/2019 років 788 ОТГ отримали в комунальну власність 1,68 млн га державних земель, — ред.). З іншої сторони, проблемою залишається безоплатна приватизація. Її, як на мене, потрібно замінити монетизацією. Людина заслужила пільгу — хай замість земельної ділянки держава виплатить її вартість. Зараз ми бачимо, що ці (приватизовані) землі пустують, а їх власники займаються виключно їхнім перепродажем або продажем прав оренди.Які можливості громади втрачають через те, що не можуть продати свої земельні ділянки?— Великої проблеми я не бачу. Гарантії місцевого самоврядування значно вищі, ніж гарантії місцевого бізнесу. Якщо місцева рада приймає рішення про надання земельної ділянки комусь в оренду і підписує договір на надання цієї оренди на 49 років або на 10 років, то той підприємець, який цю землю взяв, буде захищеним від того, що її заберуть рейдери, тому що рейдери не можуть відібрати землю в місцевого самоврядування. Це перший момент.Другий момент — це орні землі. І є великий сумнів у тому, що власники будуть вкладати значні кошти в них, заливати туди неймовірну кількість добрив для того, щоб ті землі були супер-якісні. Такі речі роблять тільки там, де є великі грошові ресурси, і люди переходять на інтенсивне виробництво, а не женуться за посівними площами. А в нас переважна більшість агрохолдингів і середніх виробників намагаються збільшити площі, а не покращити якість грунту.Але ж замість зернових можна вирощувати плодоовочеву продукцію.— Тут проблема у відсутності якісного підходу держави до стимулювання розвитку місцевих садівників. Якісь компенсації їм дають, але ж ми розуміємо, що якщо у вас земля, і ви вирощуєте лохину або інші ягоди, то потрібен ринок збуту. У нас вітчизняні супермаркети до 90 днів повертають гроші. Тоді як на звичайний ринок якісну плодоовочеву продукцію досить складно вивезти і продати. Тому в нас слабо розвивається цей напрямок сільського господарства.У земельному законопроекті відсутнє обмеження щодо концентрації площі одним власником в межах однієї ОТГ. Чи спричиняє це ризики для незалежності громад?— Це проблема, але, враховуючи, що ця норма запускається з 2024 року (коли зможуть купувати компанії, але не більше 10 тис. га, — ред.), ми маємо надію, що відповідні зміни будуть внесені до законопроекту. Як мінімум, по концентрації в рамках громади. Проблема в тому, що не всі громади мають велику площу орних земель, і якщо у вас всього орних земель близько 10 тис. га, найменша громада, якщо не помиляюсь, має біля 1000 га. Це дозволяє зайти одному власнику і купити всі сільськогосподарські землі в рамках громади. А якщо громада класична сільська, і немає ніякого виробництва, і всі її надходження були винятково від с/г діяльності, то ви стаєте абсолютним монополістом на цих територіях. Тому що земельний податок сплачуєте ви одноособово, податки, які ви сплачуєте своїм працівникам, з яких іде відрахування до місцевого бюджету, знову ж таки — одноособово, ви стаєте монополістом, і очевидно, що з часом всі депутати місцевої ради разом з головою будуть представниками, яких ви делегували. Таким чином можна збудувати село одного аграрія. Тому ми і пропонували не більше 35% ріллі у власність для того, аби був один, максимум, два латифундисти, а інші 30% місцева рада віддавала меншим підприємствам для того, щоб в умовах кризи або коли хтось з великих монополістів починає гратися в політику, можна було б балансувати на рівні всіх цих інтересів і забезпечувати нормальне функціонування життя селян.Ринок землі — це лише частина реформи. Не менш важливим є питання інвентаризації землі. Що гальмує цей процес?— Прописані вимоги до проведення інвентаризації надміру жорсткі, відтак вона занадто дорога. Потрібно викликати сертифікованого інженера-землевпорядника, який буде виїжджати на поле та відмічати точки координат, зараз за одну точку беруть 500 гривень, нехай оптом буде дешевше. Ми рахували, що проінвентаризувати землю в рамках однієї громади коштує приблизно від 15 млн грн і більше — це на площу 30 000 га. Що більш подрібнені земельні ділянки, то відповідно вища вартість. Якщо поля поділені по три гектари, це буде дешевше, ніж коли паї подрібнені по 0,5 га. Таких грошей немає ні в місцевого самоврядування, ні в державному бюджеті.Читайте також: Петро Мельник: Всі будемо працювати на вологу, в цьому напрямку підуть всі технологіїМи наполягаємо на прийнятті законопроекту (його вже внесено на розгляд у ВР), який передбачає передачу всієї землі с/г призначення органам місцевого самоврядування, а не тільки тієї, яка була проінвентаризована (для отримання державної землі у власність ОТГ треба було звернутися з клопотанням до обласного відділу Держгеокадастру. Після того як клопотання було прийняте до розгляду, проводилась інвентаризація земель, далі їх реєстрували в кадастрі і передавали у власність ОТГ, — ред.). Проблема передачі державної землі у власність ОТГ полягала в тому, що держава передавала не всі землі. Тобто чиновники завжди залишали собі резерв, а на словах казали, що передають громадам все (і голови відмовлялись підписувати такі меморандуми через те, що місцеві жителі потім говорили б, що голова продав частину землі, тоді як цю частину просто не передали ОТГ). Законопроектом пропонується передати всі землі, які є, без інвентаризації. Таким чином, інвентаризація буде перекладена на місцевий бюджет.Хочу також наголосити на законопроекті про планування територій. Тому що зараз місцеве самоврядування планує тільки межі населених пунктів. А землі за їх межами — не тільки сільськогосподарські, а й ліси, водні об'єкти, території держпідприємств, військові полігони — знаходяться поза межами впливу органів місцевого самоврядування. Якщо громади зможуть самостійно планувати цю територію, то будуть звертатися до профільних міністерств, які розпоряджаються цими землями, координувати свої плани щодо комплексного розвитку всієї території. До речі, в земельному законопроекті 2178−10 прописано створення Фонду розвитку сільських територій, який потрібно внести окремим законопроектом на розгляд ВР.ПРО НАСЛІДКИ КОРОНАВІРУСУфото: ukrinform.uaНаразі держава зосередилась на більш нагальних питаннях, а саме подолання коронавірусу. Влада, хоч і дозволила діяльність продовольчих ринків, але ввела обмеження. Чи запрацювали ринки по селах і чи дотримуються там встановлених норм?— Уряд передав відповідальність на місця. Він сказав: «Ми не проти функціонування продовольчих ринків, але це рішення повинні приймати органи місцевого самоврядування і забезпечити там відповідну інфраструктуру для недопущення розповсюдження вірусу». Ці всі речі контролюються, але, на жаль, «строгость законов на Руси всегда компенсировалась возможностью их невыполнения». В регіонах, у невеликих населених пунктах, райцентрах ринки почали відкриватися, тому що це єдиний можливий варіант одній частині населення — продати, а іншій, менш захищеній, — купити дешевше, ніж у супермаркеті.Влада посилила заходи карантину. Хто слідкуватиме за його дотриманням в селах?— Будь-який контроль потрібно оплачувати. На це повинні бути виділені гроші — державні або місцеві. Місцеві не можуть виділяти, тому що законопроект про муніципальну варту у ВР не прийнято, всі декларували, що він повинен бути, але його немає. Місцеве самоврядування не може контролювати людей, не може виписати штраф. Оці пропіарені поліцейські громади — це не працює, бо занадто мала кількість громад встигла їх собі завести. Це був проект МВС з Національною поліцією, який фінансувався за кошти місцевого бюджету та МВС. Якщо взяти 8 тисяч органів місцевого самоврядування до сьогоднішнього дня, то я впевнено можу сказати, що у 6,5 тисяч точно нема поліцейського громади.Другий етап медичної реформи передбачає, що лікарні вторинного рівня будуть фінансувати відповідно до кількості та якості послуг, які вони надають. Це створює ризик закриття малих (іноді неефективних) лікарень.Чи забезпечені громади автомобілями швидких, які будуть доставляти хворих, умовно, до районної лікарні?— Справа в тому, що в нас секторальні реформи не перетиналися з реформами адміністративно-територіального устрою. Олексій Гончарук (колишній прем'єр-міністр України з 29 серпня 2019 року по 4 березня 2020, — ред.) видав розпорядження про створення опорних медичних закладів, значно скоротивши їх. Так, на три-чотири райони була одна лікарня вторинного рівня. Але яким чином і хто буде її співфінансувати? Зарплату лікарям платить Національна служба здоров'я (НСЗУ), а хто буде утримувати приміщення? На території трьох районних адміністрацій, умовно, вже функціонують з десяток об'єднаних громад, на цій території також ще є з пів-сотні сільських, селищних рад і міст районного значення, які не об'єдналися. Всі їхні жителі повинні використовувати цю нову опорну лікарню. Але яким чином всіх зібрати і прорахувати хто скільки повинен скинутися на співфінансування? Ці питання повинні були піднімати голови місцевих держадміністрацій, малювати схеми, домовлятися, прораховувати яким чином доставляти пацієнтів, хто скільки платить грошей, де брати автомобілі і т.д.Читайте також: Аграрії проти коронавірусу: як фермери стали на захист українців від COVID-19Медичним транспортом держава не забезпечена. Якщо міста обласного значення ще мають його, і то в недостатній кількості, то коли ми говоримо про сільські райони, там його нема, як і немає доріг. Від села «ікс» до районної лікарні за 40 км згідно з нормативами швидка допомога може доїхати за 25 хвилин, та насправді там потрібно їхати півтори години, бо відсутня дорога як така (нормативи прибуття швидкої становлять у містах 10 хв., у населених пунктах поза межами міста 20 хв., — ред.).Трошки забезпечені автомобільним транспортом сімейні лікарі. В селах була програма будівництва сільських пунктів здоров'я, в рамках неї було побудовано більше 500 таких пунктів.Коронавірус призвів до кризи не лише у медичній сфері, а й в економіці. В рамках антикризового законодавства з 1 березня до 30 квітня не стягується плата за землю, а також не оподатковуються об'єкти нежитлової нерухомості. Як це впливає на місцеві бюджети?— В окремо взятих громадах вже недораховуються від 200 до 800 тис. грн надходжень. Враховуючи, що середній розмір місцевого бюджету 40 млн грн, то це значні цифри, і плюс, коли зараз ми вступили в боротьбу з епідемією, то потрібно шукати вільні гроші на придбання засобів індивідуального захисту лікарів, працівників соцсфери, апарату місцевих рад, для дезінфекції зупинок, місць загального користування, лікарень. Якщо бюджет (місцевий) трошки більший, то громади могли ще доплачувати лікарям.Яких інших заходів можна було би вжити, щоб, з одного боку, підтримати бізнес в ОТГ, а, з іншого, не дозволити «просісти» доходам місцевих бюджетів?— Щоб підтримати економіку на місцях, потрібно зберегти інфраструктурну та соціально-економічну субвенції, фінансування Державного фонду регіонального розвитку. Водночас ліквідувати на даному етапі обов'язковість проведення тендерних закупівель через систему Прозоро, перейти на прямі договори, і щоби місцева влада могла замовляти послуги по будівництву, ремонту, реконструкції тощо у жителів громад. Тобто потрібно, щоб такі договори укладались без тендерних процедур або за тендерними, але з обов'язковою прив'язкою до місця розташування підприємства.Логічно залишати гроші в громаді. Але якщо місцеві підприємства не зможуть якісно надати послуги?— За найбільш оптимістичних прогнозів унаслідок кризи ми матимемо 3,5 млн безробітних. І якщо ми почнемо зараз гнатися за якістю, а не за підтримкою власних людей, то ми дамо змогу заробити туркам, а що будуть робити 3,5 млн або 25−30% працездатного населення України? Будуть грабувати магазини, вчиняти безлад, людям потрібно їсти, брати звідкись гроші. Стандарти повинні бути, але, як кажуть «краще — ворог хорошого».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.