У сучасній Україні вже нікого не здивуєш хлібопекарськими чи кондитерськими виробами з додаванням кунжуту. В усіх супермаркетах і навіть маленьких крамничках легко знаходяться товари, обсипані цим дрібним насіннячком: булочки, хліб та хлібці, хлібні палички грісіні, плетінки, м’ясні вироби, халва, цукерки, різноманітні горішки, а то й просто насіння кунжуту.

Кунжут — який він?

Кунжут або сезам — стародавня культурна рослина, яка приваблює людину досить високим вмістом олії в насінні (50–65 %). Крім олії, в насінні кунжуту міститься близько 27 % білка і 20 % вуглеводів, залізо, фосфор, кальцій, вітамін Е, а також лінгам, який уповільнює процеси старіння. Згідно з результатами дослідження, представленим на щорічній конференції фахівців Американської асоціації серця (American Heart Association), вживання кунжуту сприяє нормалізації артеріального тиску і рівня холестерину в крові, також він є джерелом кальцію.

Кунжутова олія за своїми смаковими якостями належить до найкращих харчових олій поряд із широко відомою в усьому світі прованською. Кунжутова олія – продукт достатньо недешевий: ціна на світовому ринку становить від $4–6 за 1 л. Вона, на відмінну від насіння, яке вже через 10 місяців зберігання починає гіркнути, досить довго зберігається (до 10 років), і тому її часто використовують замість оливкової. Кунжутову олію найвищої якості отримують із білого насіння шляхом холодного пресування і використовують у харчовій промисловості. Олію, добуту з насіння гарячим пресуванням, широко використовують у миловарінні, медицині та парфумерії.

Кондитерська та хлібопекарська промисловості України застосовують кунжут вже багато років. Однак нікому досі не спадало на думку, що це насіння майже повністю привізне, а не вітчизняного виробництва. Водночас кліматичні зміни призвели до того, що виростити кунжут індійський в Україні, особливо на Півдні, — не проблема. Аналіз метеорологічних показників в Україні за останнє десятиріччя вказує на тенденцію до збільшення середніх температур повітря і зменшення показників атмосферних опадів. За цих умов визрівання кунжуту на півдні України вже не викликає сумніву.

Перспективними зонами для вирощування кунжуту в Україні є Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька і Дніпропетровська області.

Кунжут, або сезам індійський — однорічна трав’яниста рослина, яка сягає в висоту 1,7–1,8 м. Гілки переважно чотири- і восьмигранні. У нижній частині розташовуються листочки на довгих черешках. У верхній — листочки ланцетні. У період цвітіння у пазухах листя утворюються квіти великого розміру з віночком білого, пурпурового або кремового відтінку.

Плоди — коробочки циліндричної форми, зрослі з чотирьох трубочок з гострою верхівкою. Усередині таким собі стовпчиком міститься насіння яйцевидної форми. Його забарвлення різноманітне — від чорного до білого з усіма можливими кремово-коричневими відтінками.

Поширення й використання

Розрізняють кунжут білий і чорний, коричневий і червоний, і навіть золотистий. За складом поживних речовин вони мало чим відрізняються, але застосування у них може бути різне. Наприклад, у чорного насіння більш яскравий аромат, тому здавна на Сході його застосовували для маринадів, тоді як біле ідеально підходить для випічки. Для виробництва олії використовують чорний кунжут, так як з нього вона більш ароматна і якісна.

Кунжут культивують у багатьох країнах: в Індії, Пакистані, Китаї, Кореї, Японії, Тайвані, Туреччині, Афганістані, Ефіопії, Сирії, Судані, Ізраїлі, Саудівській Аравії, Єгипті, Сомалі, Гвінеї, Бразилії, Сполучених Штатах Америки, Болгарії, Італії, Іспанії. Світові площі під кунжутом перевищують 7 млн га і щороку збільшуються.

Кожна країна використовує кунжутне насіння по різному. Наприклад, у Японії вживають його з вареним рисом, обгортаючи рисові кульки кунжутом. В Африці їдять кунжутне листя. А в Америці кунжутну олію намазують на хліб. 

В Україні культура кунжуту індійського недостатньо поширена з багатьох причин.
По-перше, немає досвіду вирощування. По-друге, насторожують два вузьких моменти технології: слабкі опади в травні (саме під час сівби кунжуту), що ускладнює отримання сходів, та брак відповідних машин для збирання культури.

Втім, останнє для господарств з невеликими площами це не стане проблемою: насіння можна зібрати навіть вручну або з перекладанням на току.

Як виростити?

Кунжут надає перевагу родючим ґрунтам на відкритому сонці і вимогливий до попередника. Кращими є озима пшениця, зернові, бобові та баштанні культури. Оскільки у рослини дрібне насіння, сіяти його слід у добре вирівняний ґрунт з достатньою кількістю вологи. Остання вимога для півдня України інколи недосяжна, тому зрошення (хоча б одноразовим передпосівним вологозарядковим поливом) було б ідеальним рішенням.

На попереднє місце вирощування кунжут слід повертати не раніше, як через 6–7 років, аби знизити ймовірність ураження хворобами та шкідниками. Найнебезпечнішим для кунжуту є фузаріоз: за сприятливих для цієї хвороби умов можна втратити більшу частину рослин, навіть уже досить дорослих.

Готувати ґрунт під посів кунжуту необхідно ще з осені, після збирання попередника. Обробіток ґрунту має забезпечувати максимальне вологонакопичення та знищення бур’янів.

Після збирання попередника проводять лущіння стерні на глибину 6–8 см, у жовтні здійснюють оранку на глибину 22–25 см. Після оранки восени обов’язкове вирівнювання площі.

Навесні для збереження вологи можна боронувати поле легкими боронами. Передпосівна культивація проводиться на глибину 4–5 см з боронуванням та шлейфуванням з одночасним внесенням ґрунтового гербіциду Харнес.

Кунжут дуже чутливий до внесення мінеральних добрив. На формування 1 тонни насіння кунжут споживає з ґрунту до 80–90 кг азоту, до 20–25 кг фосфору й до 90–100 кг калію. Близько 67% азоту, фосфору та калію надходить до рослини у фазу цвітіння та пізніше. Зазвичай краще вносити добрива у кілька етапів: фосфорні — під основний обробіток ґрунту, а потім — у вегетаційні підживлення.

Якість посівного матеріалу значною мірою забезпечує отримання високого врожаю кунжуту. Проте особливо слід зауважити, що насіння кунжуту має тонку оболонку, тому обов’язкове передпосівне протруєння від грибкових інфекцій, насамперед фузаріозу. Для появи дружних сходів кунжуту оптимальною температурою ґрунту є 16–18°С. Доки ґрунт не прогріється до 18°С, сіяти кунжут не варто: надто велика загроза ураження фузаріозом. Граничним терміном сівби на півдні України є кінець третьої декади травня. Кунжут сіють широкорядним способом з міжряддями 45–70 см.

Обов’язковий захід — прикочування після сівби. Після появи сходів перший раз ґрунт обробляють у міжряддях на глибину 6 см, вдруге — через 10–12 днів на глибину 7–8 см, втретє — через 15 днів на 9–10 см.
Збирання врожаю є найскладнішим процесом у вирощуванні кунжуту.

Про те, що прийшла пора збирати врожай визначають за листям. Коли воно жовтіє і починає опадати, потрібно приступати до збирання. Водночас у верхніх коробочках насіння ще трапляється зелене, щільно сидить у плодах і тому важко вимолочується. Це біологічні особливості кунжуту. Також втрати насіння кунжуту залежать і від погодних умов — вітру та дощу.

Селекція

Селекціонери намагаються підвищити врожайність та олійність насіння, створити ранньостиглі, стійкі до низьких температур і хвороб рослини. Схрещуючи і одержуючи нові форми, вони ведуть пошук генотипів із коробочками, які не розкриваються, що сприяло б найбільшому збереженню насіння, а отже, й високим врожаям.

Перший сорт такого кунжуту (з плодами, що не розтріскуються) — Ріо — було створено у США 1955 року, а 1958-го — інший сорт — Делко. Також важливе значення має створення сортів з одночасним дозріванням коробочок, що значно полегшило б збирання цієї олійної культури. 
В Україні селекцією кунжуту займається єдина наукова установа — Інститут олійних культур НААН України. Роботу з цією культурою було розпочато близько 20 років тому. Зараз у колекції інституту нараховується майже 150 іноземних сортів та місцевих форм. На їх основі Інститутом олійних культур виведені нові сорти, які мають нерозкривні коробочки, характеризуються одночасним їх дозріванням та дружним скиданням листкової поверхні. Вони відкривають нові можливості в механізації збирання цієї культури.
У Реєстрі сортів, придатних для поширення в Україні, є п’ять, створених в Інституті олійних культур: пізньостиглі Боярин, Надія та Ілона і середньопізні Гусар та Кадет. Всі вони світлонасінні та високоолійні й рекомендовані до використання в кондитерській та олієжировій галузях.

Перші спроби вирощування в Україні

В Україні Асканійська дослідна станція Інституту зрошуваного землеробства НААН України — єдина наукова установа, яка займається вдосконаленням технології вирощування кунжуту. Сорт, який тут вирощують, — Гусар — належить до середньопізньої групи стиглості.

Ціна насіння індійського кунжуту в Україні 2018 року становила 70 грн/кг за поставок мішками. З гектара можна отримати від 1 до 1,5 т насіння кунжуту, що забезпечує мінімум 70 тис. грн/га. Якою б не була технологія та складності вирощування кунжуту, можливість такого заробітку значно перевищує соняшникові чи ріпакові доходи. Для маленького фермерського родинного господарства з невеликою кількістю землі в обробітку вигіднішими за кунжут можуть бути лише деякі овочі, спаржа, лохина тощо.

Повідомляє propozitsiya.com

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Loading...