Головне завдання аграрія в процесі вирощування насіннєвої сої — максимально сприяти розвитку культури, щоб вона якомога менше зазнавала впливу стресів, спричинених різними несприятливими факторами. А також — запобігати травмуванню насіння як під час його підготовки до висівання, так і за збирання врожаю та доведення його до посівних кондицій. Як це найкраще зробити, знають спеціалісти СП «Інтерагро Сквира», яке розташоване на Київщині.

Господарство на сьогодні обробляє близько 1000 га. Під сою останніми роками відведено 150– 200 га — це як насіннєві, так і товарні посіви. Під час вирощування насіннєвої сої господарство надає перевагу вітчизняним сортам селекції Інституту землеробства. Тут вирощують сою від початку заснування господарства, точніше 26 років, тому технологія вирощування насіннєвої сої тут уже добре «відточена», але, звісно, не на 100%, адже різні погодно-кліматичні умови щороку змушують господарів удосконалювати деякі елементи технології. З точки зору агрономії соя, насамперед, цікава тим, що за допомогою бульбочкових бактерій здатна накопичувати атмосферний азот і фіксувати його в ґрунті. Вона є добрим попередником під зернові культури, тому  насіннєвий бізнес на сьогодні доволі вигідний.

Як попередник під сою у господарстві висівають кукурудзу й озиму пшеницю. На думку головного агронома СП «Інтерагро Сквира» Володимира Сергієнка, такі попередники найкращі. Не варто висівати сою після озимого ріпаку та соняшнику, оскільки ці культури мають, по-перше, спільні хвороби, а по-друге, боротьба зі сходами падалиці цих культур збільшить гербіцидне навантаження на сою, що також їй не на користь. Адже соя — одна із найчутливіших культур, яка досить критично реагує на різні види стресів — як природного походження, так і хімічного.

Щодо обробітку ґрунту, то в господарстві останніми роками почали експериментувати. Зазвичай основний обробіток тут ґрунтувався на зяблевій оранці, а кілька років тому господарство придбало ґрунтообробний комплекс «Хорш Тайгер», за допомогою якого вдало вирішують проблему плужної підошви. Оскільки в СП «Інтерагро Сквира» ґрунти важкі й запливаючі, спеціалісти вирішили залишати стерню на поверхні ґрунту, утворюючи верхній мульчувальний покрив. Адже, як зазначив головний агроном, постійно після випадання опадів поверхня поля стає «асфальтованою», а після її пересихання верхній шар ґрунту розривається — утворюються великі тріщини. Тому залишена на полі стерня цю проблему успішно вирішує, оскільки добре утримує ґрунтові пори.

Оранка в господарстві — звична практика, але є тут поле, на якому із 2000 року замість неї застосовували щілювання із чергуванням мінімального обробітку. Саме на цьому полі врожай сої із року в рік був найвищим, порівняно з рештою посівів, де виконували полицевий обробіток. Якщо попередником є озима пшениця, то часу до зими дуже багато, тому, як правило, проводять дворазове лущення стерні, щоб знищити пророслі бур’яни та падалицю пшениці. Якщо падалиця сходить дещо пізніше, то, щоб її позбутися, з осені вносять гліфосат. На думку господарів, краще уникати зайвого проходження ґрунтообробної техніки полем, тому питання чистоти посіву вирішують хімічним обприскуванням. Якщо попередником є кукурудза, то після її збирання подрібнюють мульчувачем рослинні рештки, після чого проводять лущення.

Рано навесні виконують ґрунтообробні операції із закриття вологи. Залежно від особливостей поля, застосовують боронування чи культивацію. Перед висіванням проводять передпосівну культивацію агрегатом «Річленд» на глибину закладання насіння задля вирівнювання поверхні поля. Доволі дивно, але раніше в господарстві для виконання передпосівного обробітку використовували компактор. Та нині від його застосування відмовилися: як пояснив головний агроном господарства, після проходу цього агрегату поверхня поля набуває ідеального дрібногрудкуватого стану.

Сою у господарстві висівають широкорядним способом за допомогою сівалки «Кінзе», яка обладнана системою інтерплант. Узагалі агрегат виконує сівбу з міжряддям 70 см, але між основними висівними секціями встановлені додаткові, таким чином сівалка висіває сою із міжряддям у 35 см. У разі висіву соняшнику чи кукурудзи ці секції відключають або знімають. Сама сівалка має важку масу і, за словами головного агронома, легко прорізає ґрунт із груддям, соломою на його поверхні, створюючи ідеальне посівне ложе, що сприяє рівномірному розподіленню насіння в рядку. Після висівання сходи зазвичай дружні й вирівняні. Ця сівалка — механічна, що є ще однією перевагою на її користь. Адже за висівання сої пневматичною сівалкою спостерігається великий відсоток травмування насіння через те, що воно проходить велику відстань висівними пневмопроводами. Сівалка «Річленд» обладнана прикочувальними котками, тому відпадає потреба в післявисівному прикочуванні посіву. 

Норма висіву ультраранніх сортів сої — 900 тис. схожих насінин, середньостиглих — 700–750 тис. шт./га, щоб на момент збирання отримати 600–650 тис. шт. рослин/ га. Адже пізніші сорти сої схильні до сильнішого гілкування і, відповідно, кращого формування бобів. У господарстві висівають насіння-супереліту. Із групи ультраранніх перевагу надають сортам Арніка та Легенда, із середньостиглих — Ворскла, Сіверка, Вільшанка. 

Ґрунти в господарстві бідні, максимальний вміст гумусу — 2,5–3,0%, проте добре забезпечені калієм. Тому зазвичай посіви тут удобрюють суперфосфатом, а на полях, де вміст калію недостатній, вносять нітроамофоску в нормі 150 кг/га під основний обробіток ґрунту.

Перед висіванням сої проводять фунгіцидне протруювання насіннєвого матеріалу. Також обов’язковим прийомом є інокуляція насіння. Як зазначив головний агроном, насіннєву обробку проводять у два етапи. Адже для того, щоб інокулянт краще проявив свою дію, його не варто змішувати з протруйником, а слід наносити окремо, за день-два до висівання. У якості протруйника застосовують препарати Максим XL або Февер. 

Протруювальна машина в господарстві — німецького виробництва, фірми «Ніклас», модель ВН 8. Особливістю конструкції протруювача є те що шнек для подавання насіння — щіткового типу, а не залізний чи гумовий, як у більшості протруювальних машин. Тому, пропускаючи через нього сою двічі, насіння культури залишається цілим, не травмованим, що підвищує його польову схожість.

Із шкідників насамперед слід контролювати кліща. У зоні Центрального Лісостепу він з’являється на сої, коли середня температура вдень піднімається понад 30°С. Зазвичай шкідник з’являється на посіві в другій половині вегетації культури. Кліщ починає мігрувати із країв поля, насамперед з боку лісонасаджень. І якщо вчасно спіймати момент заселення ним сої, можна обійтися крайовими обробками посівів. Тож обробку в господарстві проводять за потреби, а не наугад.

Оскільки господарство спеціалізується на насінництві, то десикацію на насіннєвій сої краще не застосовувати. Для доведення зібраного насіння сої до базисної вологості тут використовують режимну сушарку, яка здатна за невисокої температури досушити насіння до стандартної вологості. Сою на насіння потрібно збирати за вологості у 14%. У такому разі насіння менше травмується робочими органами комбайна, аніж за його вологості у 12%. Під час збирання насіннєвої сої зазор у підбарабанні молотильної системи має бути дещо більший, ніж за збирання товарної. І хоча зібрана у такий спосіб соя міститиме більше домішок (їх потім простіше відокремити на очисних машинах), втім, ви в такий спосіб зменшите травмування насіння.

Таким чином, за дотримання цих тонкощів технології вирощування насіннєвої сої, 2017-го посушливого року врожайність культури в господарстві становила 22–27 ц/га на круг. А в сприятливіші роки показник урожайності в середньому був на рівні близько 30 ц/га. Тож візьміть досвід успішного господарства собі на озброєння і господарюйте прибутково та з задоволенням.

Повідомляє propozitsiya.com

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.