Мигда́ль — кущ або невелике дерево роду слив (Prunus).

Мигдаль росте на кам’янистих і щебнистих схилах на висоті від 800 до 1600 м над рівнем моря, надає перевагу багатим на кальцій ґрунтам. Росте невеликими групами з 3—4 дерев, що ростуть одне від одного на віддалі 5—7 метрів.

Серед усіх горіхоплідних культур мигдаль є найбільш посухостійким. Він також невибагливий до родючості ґрунту. Лише солончакові й кислі ґрунти мало придатні для вирощування культури.

Мигдаль більш теплолюбивий ніж яблуня й ліщина. За реакцією на зимові температури він більш схожий на виноград і фундук. Сплячі бруньки мигдалю здатні витримувати морози до -32-35 °С.

Перше плодоношення мигдалю відбувається на третій-четвертий рік після садіння. У шестирічному віці дає непогані врожаї. Вік мигдалевого дерева – понад 130 років.

Батьківщина рослини — Близький Схід і прилеглі райони, включаючи Середземномор’я та Середню Азію. У цих районах культивування мигдалю почалося за багато сторіч до нашої ери. Нині найбільші насадження мигдалю знаходяться в області Середземномор’я, Китаю, США, Середньої Азії, Криму та Кавказу. 82 % усього мигдалю у світі походить з американського штату Каліфорнія, де він є ключовим складником експорту аграрної продукції.

Серед інших експортерів мигдалю — Австралія (близько 5 % світових врожаїв) і ЄС (в основному Іспанія – 6 %)

У меншій мірі мигдаль вирощується і в теплих областях Словаччини, найчастіше у виноградниках, а також в Південній Моравії та Чехії.

В Україні солодкий культурний мигдаль вирощується переважно в Криму.

Харчування

Мигдаль буває двох видів: гіркий, що має сильний аромат, і солодкий — менш ароматний. Завдяки вмісту синильної кислоти і гіркому смаку кількість гіркого мигдалю у кулінарних виробах рекомендується використовувати не більше 4 % від загальної маси. Ядра мигдалю використовують, не звільняючи від оболонки. Якщо виникає необхідність її видалити, то мигдаль занурюють на кілька хвилин у окріп.

Насіння мигдалю солодкого використовують в їжу свіжим, підсмаженим, підсоленим, а також як прянощі при приготуванні різних виробів з тіста, солодощів, шоколаду.  Також з мигдалю готують рослинний молочний напій – орчата.

Особливе місце займає мигдаль в китайській і індонезійській кухні, в якій горіхи, мигдаль і цитруси додаються до великого числа страв, особливо до рису, смаженої птиці, різних видів м’яса тощо.

Застосування в медицині

Мигдаль — сировина для отримання жирної мигдалевої олії і насіння. Насіння використовують для приготування насіннєвої мигдалевої емульсії, а макуха під назвою «мигдалеві висівки» застосовується як лікувальний засіб і для отримання «гірко-мигдалевої води».

З насіння мигдалю шляхом холодного або гарячого пресування отримують олію. Мигдалева олія використовується у харчовій, парфумерній, фармацевтичній промисловості. Вона служить розчинником камфори для ін’єкцій, основою для лікувальних мазей (пом’якшує шкіру і має протизапальну дію).

Ядра солодкого мигдалю застосовували в народній медицині при анемії, цукровому діабеті, бронхіальній астмі, безсонні, мігрені, проти кашлю, при судомах; мигдалеву олію вживали внутрішньо як заспокійливе при хворобах серця, як протизапальний засіб при пневмонії і хворобах горла, при метеоризмі, як засіб, що підвищує апетит; зовнішньо — від пролежнів.

Декоративне застосування

Мигдаль інколи вирощується як декоративна рослина: його головною окрасою є білі, рожеві, червоні і пурпурові  квіти, що досить рано розпускаються.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.