Більша частина американського соняшнику вирощується в двох штатах – Північній і Південній Дакоті. Решта обсягу — переважно на Високих Рівнинах, розташованих у межах штатів Небраска, Канзас та Колорадо. 

В плані сівозміни, науковці університетів штатів Небраска та Канзас, а також дослідної станції Міністерства сільського господарства США в Акроні (шт. Колорадо) ледь не першим ділом відзначають, що глибока коренева система культури виснажує запаси грунтової вологи. Так, дослідження, проведені в шт.Канзас, показали, що при наявності соняшнику в сівозміні взагалі кількість вологи, доступної для озимої пшениці, зменшується на 50-75 мм навіть після пару. За даними досліджень у Північній Дакоті, на зрошуваних землях культура споживає 230 мм вологи за сезон. 

Яку ж сівозміну вони пропонують? Як не дивно — не 7-8-пільну, як це роблять наші борці за родючість грунту. Згадуючи про те, що в умовах монокультури з-поміж усіх хвороб фермери стикатимуться в першу чергу з білою гниллю, науковці Університету Північної Дакоти рекомендують з метою зниження її проявів впроваджувати  3-4-пільну сівозміну. При цьому додаючи, що якщо на полі не було проблем з хворобами, сівозміну можна скоротити, а якщо були — необхідно подовжити. А суворо застерігають американські вчені місцевих фермерів тільки від висіву соняшнику на одному полі два роки поспіль.

При цьому вчені відзначають, що особливо добре соняшник росте після пару а також після культур з мілкою кореневою системою, таких як пшениця чи просо.

Падалиця, як відзначають науковці, добре контролюється паром чи низькостебловими зерновими культурами.

Також вчені Університету Північної Дакоти відзначають, що сівозміна знижує ризик ушкодження шкідниками, але не усуває його повністю, адже на поле можуть перелетіти шкідники, що перезимували в грунті.

В посушливі роки соняшник показує відносно хороші результати після короткостеблових зернових, ріпаку та льону.

Один з фермерів Північної Дакоти, ділячись своїм досвідом, зазначає, що практикує 4-пільну сівозміну: соняшник – пшениця – соя – кукурудза. Основна мета такої сівозміни, за словами фермера, не турбота про родючість грунту, а банальна мінімізація ризиків шляхом вирощування різних культур замість спеціалізації на одній-двох. Основним же принципом сівозміни на фермі є чергування широколистяних (соняшник, соя) культур зі злаковими. Як пояснив власник, це робиться для того, щоб не використовувати схожі гербіциди два роки поспіль. Наразі, резистентність бур’янів у США переросла у велику проблему.

До речі, до переваг соняшнику фермер відносить використання залишкового азоту від добрив, внесених під попередники. Наступником соняшнику обрана пшениця через відносно низьку (порівняно з кукурудзою) потребу в волозі. Соя (обов’язково ГМ) допомагає фермеру боротися з бур’янами. І пшениця, і соя сіються шляхом прямого висіву. Соняшник сіють там, де в попередній рік були міжряддя кукурудзи.

Обробіток грунту

До обробітку грунту в американських учених — свій підхід. Наприклад, до конвенційного обробітку вони зараховують всі технології, за яких поживні рештки вкривають менше 30%, до міні-тілл — коли вони вкривають від 30 до 60% поверхні грунту, і до ноу-тілл — коли більше 60%.

Вирощування соняшника за технологією міні-тілл передбачає довгі сівозміни з метою контролю бур’янів. Ця технологія базується на грунтових гербіцидах, таких як трифлуралін та Соналан. Їх вносять у грунт двічі: перший раз пізно восени чи рано навесні, другий — напередодні чи під час сівби. Ці гербіциди вносять у гранульованому вигляді — тоді вони не потребують опадів, щоб спрацювати. Дослідження показали, що таке внесення за 1–2 тижні до сівби забезпечує контроль бур’янів протягом 7–9 тижнів після сходів.

Пожнивні рештки, як стверджують американські вчені, мають велике значення при вирощуванні соняшника в їхній країні, насамперед у протидії вітровій ерозії, іншим типам ерозії грунту та у сприянні снігозатриманню на полях.

Водночас у сухих умовах після прямої сівби соняшника (за один прохід) за використання певних типів сошників (дводискових) сходи можуть бути нерівномірними. Також у сухих умовах може виникнути пошкодження посівів при одночасному з сівбою внесенні безводного аміаку. Втім, сучасні сівалки, у яких очищувачі, розташовані перед дводисковими сошниками, обладнані устаткуванням для внесення як рідкого, так і сухого добрива, не мають таких проблем.

Запилення

Хоча для сучасних гібридів характерний вищий ступінь самозапилення, ніж для більш старих сортів, навіть на них запилення комахами приносить відчутний позитивний ефект. Його масштаби залежать від гібриду та особливостей сезону і конкретного поля. Дослідження показали, що на більшості сучасних гібридів за умови роботи комах-запилювачів (насамперед бджіл) зростає кількість насінин, олійність та врожайність насіння. Зокрема, обсяги зростання врожайності можуть доходити до 48,8%, а олійності — до 6,4%. При цьому дикі бджоли — часто кращі запилювачі, ніж свійські. Також, якщо поруч є інші медоноси, бджоли використовуватимуть соняшник насамперед для збирання нектару, і ефект від розташування вуликів на полі знизиться. Тому якщо інших медоносів немає, вулики можна розташовувати по краю поля, якщо ж є — не ближче, ніж за 250 м від них.

Американські вчені не могли обійти й такого моменту, як застосування інсектицидів, адже часто шкідники атакують соняшник саме під час цвітіння, коли там працюють бджоли. Зокрема, вони пишуть:

«Загрози для бджільництва можуть бути мінімізовані за допомогою адекватних комунікації та співпраці між виробниками соняшнику та пасічниками».

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.