Високі врожаї зернових культур можливі за умови забезпечення їх повноцінним живленням. Для розвитку рослини потребують світло, тепло, воду й поживні речовини. У складі культур міститься близько 70 хімічних елементів. Головні серед них — вуглець, кисень і водень. Наступні за значущістю — азот, фосфор і калій.

Попри наявність цих елементів у складі найбільш корисних для ґрунту і рослин органічних добрив, їхня концентрація в останніх настільки незначна, що для досягнення високих урожаїв їх потрібно вносити по 50–60 т/га, що за нинішнього занепаду в нас тваринництва спонукає до застосування мінеральних добрив хімічного походження.

Проте застосування мінеральних добрив має два істотних застереження: по-перше, вони забруднюють довкілля (щороку з ними на поля України надходить близько 133 тис. т фтору, 1,6 тис. т цинку, міді й інших екологічно небезпечних елементів).

По-друге, вартість мінеральних добрив із кожним роком стрімко зростає. Це спонукає сільгоспвиробників до дбайливого й ощадного використання мінеральних добрив.

Донедавна через невисокі ціни й фізико-механічні властивості мінеральні добрива вносили в ґрунт на 80% поверхневим способом, 10% — одночасно з сівбою і 10% — за підживлення посі­вів. Широке застосування поверхневого способу визначало те, що добрива випускали переважно в порошкоподібному і дрібнокристалічному вигляді та потребували ретельного перемішування і тривалого контакту з ґрунтом.

Такі добрива загортали в ґрунт звичайними ґрунтообробними знаряддями під час оранки, культивації чи боронування. Ці засоби тією чи іншою мірою локалізують добрива в ґрунті, проте глибина їхнього загортання для кожного випадку різниться і не завжди відпо­відає потребам рослин.

Під час культивації основна маса добрив залишається на поверхні ґрунту й у шарі до 5 см.

Дискова борона є придатнішою для цього, проте вона здійснює широкосмугове розташування добрив через відкидання останніх задніми секція­ми до середини борони (у разі Х-подібного розташування дискових батарей). При цьому по обидва боки знаряддя залишаються неудобрені смуги завширшки до 30 см.

За оранки без передплужника на глибину 25 см кількість добрив зростає в напрямі від верхнього шару до нижнього і сягає максимуму в шарі 16–20 см. За оранки з передплужником кількість добрив зростає від верхнього шару (4 см) до нижнього. У шарі до 16 см залишається лише 14% добрив, що не забезпечує належного живлення молодих рослин на початку вегетації. На глибині 16–25 см міститься до 86% добрив, 37% з них концентруються біля дна борозни в шарі 24–25 см, що не забезпечує повної ефективності добрив.

Слід зазначити, що за описаною вище технологією застосування мінеральних добрив використовують лише 28% азоту, 20% фосфору і 32% калію. Значно ефективнішим способом є внесення добрив безпосередньо в ґрунт вузькими стрічками на потрібній відстані від рядка рослин, що дає змогу підвищити вищеназвані показники, відповідно, до 50, 20 і 50% та зекономити до 30% мінеральних добрив.

Що стосується азотних добрив, то агрономічні дані свідчить про обов’язкову потребу відокремлення добрив від насіння.

У Швеції встановлено рівнозначну ефективність розташування стрічки добрив за сівби зернових культур у кожне міжряддя і через міжряддя, що дає змогу вдвічі скоротити кількість тукових сошників, зменшити тяговий опір і металоємність сівалки.

У результаті багаторічних дослідів Полтавського сільськогосподарсткого інституту на чорноземах за вирощування зернових зі стрічковим унесенням основних добрив дійшли висновку про можливість унесення добрив через міжряддя зернових культур і на глибину, вдвічі більшу, ніж стрічка насіння.

Слід зауважити, що низка дослідників вважає таке розташування стрічки основного добрива занадто далеким від рядків насіння, а для початкового розвитку кореневої системи рослин потрібно одночасно додавати в рядок насіння невелику дозу фосфорних добрив.

Для просапних культур поверхневе внесення добрив створює відчутну позиційну віддаленість основної маси добрив від насіння і сходів рослин. Чим ширше міжряддя, то більший період від проростання насіння до початку живлення коріннями молодих рослин. Через це локалізація добрив за широкорядного висівання значно ефективніша, ніж на культурах із міжряддями 8–15 см.

У Великій Британії для культур із широкорядною сівбою дотриму­ються схеми розташування стрічки добрив на від­стані 5 см збоку рядка рослин і на 2,5 см глибше їх.

У Німеччині після багаторічних дослідів унесення добрив під кукурудзу дійшли висновку про доціль­ність розташування стрічки основного добрива на 5 см убік і в глибину від рядка рослин, що дало прибавку врожаю зерна порівняно з поверхневим унесенням у 7,9 ц/га.

Слід зазначити, що низка дослідників вважає за доцільне на важких ґрунтах вносити фосфорні й особливо калійні добрива за осіннього обробітку ґрунту. Як варіант, під кукурудзу за технологією Strip-till їх можна вносити під час чизелювання в борозну, що залишає чизельна лапа. Навесні сівалка рухається маркерним слідом, який залишає восени чизель, насіння висівають у борозну, а стартові добрива — на відстані 2–3 см від рядка насіння.

Провідні закордонні фірми широко застосовують таку технологію мінерального живлення зернових культур.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.