Салат дає навіть у відкритому грунті до 3 урожаїв на рік. Однак ті, хто його вирощує, розповідає, що ця культура – одна з найважчих.

Європейська мода проникає в усі сфери нашого життя, і харчування – не виняток. В першу чергу – громадське харчування. Саме воно споживає левову частку обсягів цієї поки що нішевої в нашій країні культури.

Окремі сміливці ризикнули зайнятися вирощуванням салату в Україні. Одним з перших промислових виробників цієї культури, ще в 90-х роках стала агрофірма «Когорта». Господарство, яке вирощувало овочі «борщового набору» на кількох десятках гектарів неподалік Києва в Бориспільському районі, зараз дві третини площ (35 га) відвело під салат. Адже поруч – найбільший ринок збуту з тисячами закладів харчування від ресторанів європейської кухні до «МакДоналдсів», які включають салат у цілу низку своїх страв.

Як розповів директор фірми «Когорта» Вадим Сохацький, салат вирощується, як і більшість овочевих культур, через розсаду. Розсада вирощується в плівковій теплиці від 3 тижнів до 1,5-2 місяців залежно від пори року: влітку вегетація проходить швидше, ранньої весни або восени – повільніше.

Потім розсада висаджується в поле, де росте від 1,5 до 2,5 місяців. Висадка в середньому починається в першій декаді квітня і проводиться конвеєром до кінця червня – так, щоб останній урожай зібрати перед морозами. «Когорта» щороку йде на ризик, проводячи посадки з розрахунком на дозрівання в листопаді: раптом морози запізняться і можна буде зібрати додаткову продукцію? Строк збирання визначається не тільки швидкістю досягнення товарного розміру, а й попитом: залежно від бажання замовника, салат можуть зрізати трохи раніше, а можуть і перетримати в полі, якщо немає попиту.

Головна складність у вирощуванні салату – неможливість застосування хімічних пестицидів. Адже строк вегетації настільки короткий, що для більшості препаратів термін очікування після обробки не встигне минути, а культуру вже треба збирати. Бо переросте і втратить товарний вигляд.

Через це зі шкідниками і хворобами борються, використовуючи біопрепарати. «Ефект від біопрепаратів є», – запевняє Вадим Сохацький. Але додає, що працювати з біопрепаратами слід уважно, грамотно, з розумінням. Хімічні препарати залишають більш широкий проміжок часу для внесення. А біопрепарати слід вносити за певної погоди, в певну пору дня – найкраще ввечері в безвітряну погоду. Крім того, їх необхідно вносити тільки заздалегідь, профілактично. При цьому рекомендовану виробником норму тут свідомо перевищують. Так господарство перестраховується, адже, як визнає В. Сохацький, ефективність біопрепаратів нижча, ніж хімічних.

Паралельно доводиться велику увагу приділяти іншим агротехнічним заходам.

З бур’янами борються культивацією міжрядь, а в рядках сапають, попри високу вартість і брак робочої сили.

Як відомо, за короткого строку вегетації культури особливо інтенсивно всмоктуються нітрати. Тому 80% добрив вносять під основний обробіток грунту, решту – в рядки, додатково підживлюючи в міжряддя. Додатковим удобренням виступає солома пшениці, яку в «Когорті» повністю залишають на полі, та сидерати. Адже грунти тут піщані і вимагають щедрого удобрення.

А вологість на оптимальному рівні підтримують дощувальні машини шланго-барабанного типу. Краплинне зрошення, яке масово застосовується на овочевих культурах, на таких площах під салатом дуже дорого й непрактично.

Розсаду висаджують механізованим способом у гряди завширшки 1,8 м, хоча починали з ручної висадки. В такій гряді – 4 рядки. «Можна було б робити і 5. Порівняно з 5-рядковою схемою за 4-рядкової і врожайність нижча, і товарність, бо салат переростає та, головне – можна підживлювати механізованим способом (за допомогою культиватора в міжряддях)», – розповідає В. Сохацький.

Збирання салату досі відбувається вручну: навіть у США і Західній Європі механізоване збирання мало поширене. Зате інші операції в господарстві все більше й більше автоматизують. Миття салату, якого в цій галузі замовники обов’язково вимагають від господарства, спочатку здійснювали вручну у старій ванні. Згодом, наростивши потужності, процес механізували, а зараз встановлена повністю автоматизована лінія для миття салату. Також встановили лінію з пакування салату і холодильну камеру, в якій продукція охолоджується після пакування.

Так само і з посівом у теплиці. Спочатку вручну набивали торф у горщики або в касети, робили пальцем заглиблення і вручну сіяли. Потім робили заглибини за допомогою примітивного пристрою, врешті придбали автоматичну посівну лінію.

На сьогодні «Когорта» напрацювала багатий досвід та досягла високого рівня агротехнологій. Але все одно є куди рости: фірма орієнтується на німців з їхньою врожайністю 20 т/га за оборот, і товарністю 80%.

Але для успіху в салатному бізнесі високої агротехніки мало: потрібні ще й післязбиральна доробка і чудове знання ринку. Адже ціни й попит на салат протягом сезону можуть змінюватися частіше, ніж на будь-яку іншу овочеву культуру. До того ж з кожним роком змінюється попит на ті чи інші типи салатів, яких на ринку дуже багато: листкові, головчасті, зелені, червоні, з більшими чи меншими листками, з більш рівним листям і кучеряві. Тому важливо правильно сформувати асортимент, щоб якщо з однією позицією провалюєшся, то інша «витягла» б загальну картину. Через це й називають виробники салату свій бізнес чи не найскладнішим серед усіх галузей АПК.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.