Торгові війни можуть дозволити собі дуже забезпечені держави. Україна не в їх числі.

Як правило, будь-яка економічна війна – це початок реального конфлікту. А конфлікт вимагає якогось виходу.

Колись найбільшою економічною проблемою була велика депресія в США. Вона закінчилася другою світовою війною і обнулила дуже багато економік, створила нові домовленості. Тоді ж виник прообраз СОТ. І тільки через багато років створили Всесвітню організацію торгівлі, яка була покликана регулювати економічні правила на світовому ринку.

Зрозуміло, що кожна держава намагається лобіювати свої інтереси. І сильні держави можуть собі це дозволити. Такий приклад зараз показує Трамп: сильна держава може порушувати міжнародні правила.

І якщо до цього моменту СОТ ніхто не піддавав сумніву, всі намагалися туди вступити, то сьогодні всі почали задаватися питанням: а що насправді дає СОТ?

Підрив довіри до таких організацій веде до хаосу. Чи буде запропоновано щось інше? Ймовірно, що так.

Ми як експортери зерна стикаємося з безліччю бар’єрів економічного плану. Це імпортні, експортні мита, фітосанітарний контроль. Все зводиться до захисту власного виробника.

До такого захисту вдаються країни, які не можуть відкрито конкурувати.

Вони використовують свої переваги. Наприклад, Індія при вступі в СОТ відстояла свої інтереси настільки потужно, що може вводити мита на імпорт зерна за 24 години, нікого не попередивши. Будь це 10, 20 або 30%. Ми повинні попереджати за місяць-три.

Проте всі існуючі зараз обмеження в майбутньому втратять свою вагомість. Технології не стоять на місці. При застосуванні тієї ж технології блокчейн кінцевий споживач зможе побачити, де вироблено зерно або інша продукція, і це буде надалі активно використовуватися.

Це повинно привести до втрати фітосанітарного контролю як такого. Якщо споживач зможе подивитися, на якому полі вирощене зерно і куди його продали, то фітосанітарний сертифікат відпадає. Ринок більше лібералізується.

Зараз Індія ввела обов’язкову вимогу до фумігації газом метил-бромід, який заборонений майже в усьому світі, в тому числі і в Україні.

Штраф за непроведення фумігації – $15 на тонні. І тут же Індія пропонує зробити цю фумігацію у них по $1,5 за тонну. Тобто додаткові витрати при експорті зерна до Індії – $ 16,5, а це майже 10% від вартості зерна.

Ми запропонували на базі міжнародної асоціації IGTC створити комітет з розслідування нетарифних бар’єрів. Всі підтримали цю ініціативу – Африка, США. Але пропозицію раптово заблокувала Канада. Чому? Це наш основний конкурент на ринку Індії і їм це не вигідно.

Ще один приклад. Три роки тому В’єтнам виявив 2 контейнера з ячменем нібито з підробленими фітосанітарними сертифікатами з України. На підставі цих 50 т ячменю, невідомо навіть чи українського походження, В’єтнам повністю заблокував імпорт з нашої країни всіх зернових культур.

І тільки через два роки активних дій вдалося цю проблем вирішити. При цьому уряд себе вів в цьому питанні дуже пасивно.

Ми запрошували фітосанітарів з В’єтнаму, вони побували на наших елеваторах і тільки потім відкрили імпорт. Але у них як і раніше залишилося 5% мита. А це досить багато. Хто його пролобіював? Росія.

Все ж, так чи інакше, в глобальному плані бізнес посилює свій вплив на території держав. Він є двигуном економічних змін у багатьох країнах. І з глобалізацією економіки відбуватиметься посилення ролі світових корпорацій, а вплив національних урядів буде зменшуватись.

Микола Горбачьов, президент Української зернової асоціації

За матеріалами конференції «Торгові війни: український бізнес під загрозою?»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.