У 2006-2007 роках в українському агросекторі все тільки починалося. Туди почали надходити божевільні інвестиції, і наслідки цього буму досі відчуваються. Але свято тривало не довго: багато великих компаній швидко набрали обертів і також швидко їх втратили, лопнули.

Це був якийсь реаліті-чек для кредиторів і акціонерів. Якщо середня європейська ферма має розмір 15-20 га, і їм видати $ 500 оборотних коштів у вигляді частини тих величезних кредитів, які брали окремі українські холдинги, то можна було б підняти на ноги 10 тис фермерів.

В Євросоюзі максимальна сума, яка йде в одні руки, — 20-50 тис євро, і вона не перевищує 2 % загального котла

Тепер всі агровиробники розплачуються за це: через більш високу процентну ставку, яку вони платять банкам, через повну відсутність нових інвестицій, через зіпсований імідж всього агросектору.

Уряд тільки підкидає дров у вогонь. Коли є нові угоди, відкриваються нові фабрики, то чиновники тут як тут. Однак, коли мова заходить про відкриття ринку землі, то аграрії перетворюються в «латифундистів», які платять маленьку орендну плату за землю і маленькі зарплати.

Підтримка держави звичайно ж потрібна, але у випадку України згадуються слова Рональда Рейгана: “Дев’ять найстрашніших слів по-англійськи: “Я з уряду, і чим я можу вам допомогти?”

Тому можна відповісти: “Спасибі, тільки не заважайте”. Не заважайте новими експортними митами, додатковою сертифікацією, монополізуванням ринку добрив і так далі.

І все ж держпідтримка в агросекторі майже повністю відсутня. В ЄС на 174 млн га площ субсидії в агросекторі становлять 59 млрд євро. У моїй рідній Литві з її 3 млн га аграрії отримують 675 млн євро з бюджету Євросоюзу.

Ефект від цієї допомоги очевидний: багато господарств близько трьох чвертей свого доходу отримують від прямих субсидій. У деяких випадках операційні збитки повністю покриваються держпідтримкою.

я не знаю жодної країни, яка б сказала: “А ми будемо робити так, як Україна”

В Україні є якась підтримка — 6 млрд грн передбачено в бюджеті цього року. Але 4 з них – на тваринництво, і ми знаємо, що великі підприємства забирають все.

В Євросоюзі максимальна сума, яка йде в одні руки, — 20-50 тис євро, і вона не перевищує 2 % загального котла. У Литві 10 % найбільших виплат становлять всього лише 1,5% від усієї суми.

Тому дрібні фермери повинні бути захищені, а середні і великі можуть лише сказати: «Тільки не заважайте».

Ми багато чому можемо вчитися у Європи — у Швеції, Литви Польщі. Не потрібно винаходити українського шляху, який потім хтось буде копіювати. Але поки я не знаю жодної країни, яка б сказала: “А ми будемо робити так, як Україна”.

Однак просто копіювати європейський досвід ми не здатні фінансово, тому що навіть якщо розділити ту допомогу, яку дає держава зараз, на кількість землі в країні, то вийде 248 євро на гектар.

Тобто, щоб досягти європейського рівня уряд має виділяти допомогу не в 6 млрд грн в рік, а 10 млрд євро.

Велику допомогу держава могла б надати зараз у сфері земельної реформи. Але на жаль, діалогу з владою по цій темі практично немає.

17 років пайовики чекають, коли їм скажуть з Банкової, що вони можуть скористатися своїм конституційним правом

Сьогодні агропідприємства в Україні на пташиних правах: орендують землю, сусіди перекуповують один в одного пайовиків, фальсифікуються кадастрові дані. Купивши землю, можна уникнути всі ці ризики і недобросовісну конкуренцію.

Дивлячись на досвід запуску ринку землі, наприклад, у Литві стає очевидно, що стартувати він буде з низької ціни – приблизно $ 1500, але в підсумку з відкриттям банківського фінансування вона буде рости.

Це стане кращим капіталовкладенням у вашому житті. Ця реформа має бути орієнтована насамперед на землевласників.

З тих пайовиків, які 17 років чекають, коли їм скажуть з Банкової, що вони можуть скористатися своїм конституційним правом, 2 млн вже померло. І ще 2 млн хоча і живі, але старше 71 року.

Тому неправильно не давати людям права продати свої ділянки. Очевидно також, що чим більше обмежень на розпорядження землею, тим нижче її ціна. Кому це буде вигідно? Тим, хто в юридичному хаосі як риба у воді. Це рейдери, місцеві чиновники і суди.

Тому я вважаю, що ринок потрібно відкрити організовано, абсолютно без іноземців на початковому етапі, але дозволити і юридичним і фізичним особам взяти участь в цьому процесі.

Орендна плата все одно зростатиме. У нашій компанії в середньому вона становить $ 120 за гектар. І нехай не розповідають казки ті, хто говорить, що це в рази менше, ніж в Європі. У Литві найкраща земля коштує в оренді 200 євро на рік, а середня вже дорівнює українській.

Айварас Абромавічус, екс-міністр економіки, співвласник компанії „Агро-Регіон“

Використані тези конференції «Large farm management 2018»

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.