Головна справа народності брокпа, що живе в історичній місцевості Монюл в індійському штаті Аруначал-Прадеш, — вирощування особливих гібридних яків, що пристосовані до пасовищ гірського Тибету, пише TheNewsLens.
Яки брокпа — найвисокогірніший вид домашньої великої рогатої худоби. Традиція випасу цих тварин на «Даху світу» — багатовікова.
З травня по вересень брокпа разом зі своїми стадами кочують на високогірні пасовища Гімалаїв, а решту часу року живуть в 16 селах, розташованих у більш низьких областях.
Народність живе відокремленим від решти гірського населення Тибету життям на висотах від 274 до 4572 метрів. Все їх життя, а сьогодні й виживання, практично повністю залежить від яків.
Чисельність брокпа скорочується. Їх залишилося всього близько 200 сімей. Багато хто з них кинули традиційний уклад життя і поїхали в сучасні райони.
Район Монюл — сьогодні лише частина індійського штату, а колись він був цілою державою, яка займає чільне місце у буддійській священній географії.
Монюл вважався одним із прихованих притулків Гуру Падмасамбхави — одного з найбільших вчителів буддизму в історії, якого звали також другим Буддою.
Тибетською мовою «мон» означає темряву — місцевость відповідає цій назві. Монюл — країна темних густих лісів, де сонячне світло ледь проникає на землю.
Пунтшу був пастухом яків до 30 років. Але клімат стає більш теплим — і робота з яками менш вигідною. Він продав свою худобу, спустився в низини і почав інший бізнес.
Зараз Пуншту розбагатів, але з ностальгією згадує зими, які провів зі своїми яками в густих лісах, на пишних зелених пасовищах і в засніжених горах. «Якщо у тебе немає яка, ти не брокпа», — посміхається він.
За останні два десятиліття число сімей брокпа, що практикують вирощування яків, впало з 800 до 200.
Встановлення меж і так званого «закриття Тибету», коли посилюється прикордонний контроль між Індією і Китаєм, стримують пересування брокпа зі стадами.
Потепління клімату веде до деградації пасовищ і худоби, а привабливість сучасного життя відвертає молодь від родового заняття.
«Вони не витримують суворого кочового життя при мінусових температурах», — зітхає 80-річний Норбу з села Чандер.
«Все своє життя я рухався з яками, — каже Целе. — І продовжу робити це, поки дозволяє здоров’я. Але хто продовжить мою справу після мене?»
Син Целе вибрав сучасне життя — поки його дружина працює прибиральницею в міській лікарні, він няньчиться з дитиною. «Няня-брокпа!», — з сарказмом вигукує Целе.
Яки брокпа — гібридні. Чоловічих особин називають дзо, жіночих — дзомо. Дзомо дає великі надої високої жирності. Але навіть не це їх головна перевага — вони чудово себе почувають на висоті 3000-4000 м, де не виживає ніяка ВРХ.
Чурпі — масло, приготоване з молока яків. Ними та іншими продуктами, отриманими від гімалайських ВРХ та овець, брокпа сплачують податки.
Норбу з клану осілих землеробів унгпа володіє кількома пасовищами і збирає з брокпа податки на випас худоби.
Унгпа володіють також правом власності на землю, де розташовані села брокпа. Типове село брокпа складається з 10-12 сімей.
Традиційна релігія брокпа — буддизм.
Хоча молодь тікає з пасовищ, але серед землевласників і лам — ще залишається.
Перед забоєм яка брокпа здійснюють ритуал, просячи прощення і милосердя у тварини. Целе каже, що це гарантує зв’язок між яком і його власником навіть після смерті.
Ще кілька років тут усе було вкрите густими лісами. Але сьогодні їх витісняє сучасна інфраструктура.
Стада яків вироджуються через брак повноцінних чоловічих особин — молоді яки виростають слабкими і хворобливими. Після потепління в ці місця прийшла нова напасть — паразити, що вражають в першу чергу телят. Тому для розмноження доводиться використовувати старих биків.
Ще В 1989 році Індійський рада сільськогосподарських досліджень заснувала Національний дослідницький центр для вивчення та збереження популяції яків з експериментальною фермою, де утримуються 400 тварин.
Сьогодні Норбу-сташому залишається тільки розповідати молодшому про старі часи: індо-китайську війну 1959 року і втечу Далай-лами в Індію через Монюл.
Дякуємо!
Тепер редактори знають.