Фермери західного штату Новий Південний Уельс (Австралія) борються з найстрашнішою посухою за останні 100 років, повідомляє The Guardian.

Багато фермерів через нестачу вологи і дощів втрачають худобу. Старожили розповідають, що такого тут не було з 1902 року.

Гострі піки хребта Уоррамбангл оточують колись родючі сільськогосподарські угіддя. Поруч містечко Кунабарабран. Потужність міської водокачки впала до 23%. Жителі суворо економлять воду. Побоюються залишитися взагалі без неї.

Амброз Дулан і його дружина Ліза володіють фермою з ВРХ в 9000 акрів. Їх син Мік займається власним фермерським бізнесом. А дочка Емілі, за професією будівельник, змушена була в цьому році повернутися додому з міста, щоб допомогти батькам впоратися з природним катаклізмом.

«Мій батько не хотів, щоб я був фермером, і я думаю, саме через це, — журиться Дулан щодо негараздів, що обрушилися на аграріїв. — І ми з дружиною не бажали тієї ж долі свому синові. Але ти такий, який є».

У 2017 році Дулани зафіксували мінімум середньої кількості опадів, а тепер зіткнулися з ще більшим падінням вологи. Вони вже витратили всі свої запаси, щоб прогодувати худобу, тому що місцеві пасовища збідніли.

Корми фермери штату купують за межами Південної Австралії. І попит, і ціни через посуху поповзли вгору.

Подорожчання кормів змушує багатьох замислюватися про згортання бізнесу на цій землі. Уряд Нового Південного Уельсу увів надзвичайні заходи по боротьбі з посухою.

На це виділено $ 600 млн, $ 250 млн з яких — позики з низьким відсотком, які дали сільгосппідприємствами для відновлення своїх господарств.

Правда, фермери сумніваються, що ці кошти врятують їх, бо бачать перспективи погіршення кліматичних умов. А Джесс і Роберт Тейлори бояться брати будь-які кредити, тому що і так по вуха в боргах.

Вони — фермери в четвертому поколінні, вирощують овець та ВРХ в 25 км на північний захід від Кунабарабрана. У Тейлорів четверо дітей, двоє з яких ще не ходять до школи. Стрес від двох років без дощу позначається на всіх.

Тільки на закупівлю кормів сім’я витрачає $ 20 тис. в місяць. Роберт поїхав заробляти гроші в місто, залишивши дружину на господарстві.

«Ферма просто не дає доходу, — розповідає Джесс. — весь заробіток йде на корм худобі. Що робити далі, незрозуміло».

Лихо зайшло так далеко, що вівці кидають ягнят, тому що у них немає молока через дефіцит трави на пасовищах. «У нас є близько 30 таких сиріт, яких ми годуємо вручну», — каже Джесс.

Посильну допомогу скотарям надають благодійні організації типу Buy the Bale, забезпечуючи фермерів сіном.

80-річна Корал Джеррі живе на фермі одна після смерті її чоловіка у 2015 році. Вона годує з соски 40 покинутих ягнят чотири-п’ять разів на день. Їй періодично допомагають син Грег з дружиною Тетяною та сином Бреттом.

Доходить до того, що Джеррі змішують прострочене дитяче харчування з імпортним насінням бавовни, щоб підтримати голодуючих тварин.

Щотижня вони переживають одну і ту ж історію: синоптики обіцяють ймовірність дощу, але випадають максимум 2 мм опадів, які нічого не вирішують. Днями на велику радість для всіх випали 19 мм вологи.

Щоб хоча б трохи врятувати землю, яка все більше нагадує місячну поверхню, потрібно мінімум 100 мм дощу протягом тривалого терміну.

«У фінансовому відношенні ми зараз на межі», — підсумовує Грег Джері.

Автори: Брук Мітчелл і Ліза Кокс

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.