120 грн. Це мої перші в житті дивіденди. Справжні. Це не метафора, не метонімія чи інший літературний троп, назву якого я ще не встиг підгледіти у Вікіпедії.
Тобто, пацани, перед вами багатолітній акціонер досить успішного підприємства, яке будує в Індонезії гідроелектростанції і робить життя тамтешніх антикорупціонерів не таким схожим на пекло.
В принципі, гріх жалітися. Сімнадцять років назад ці гроші гарантували мені місце в ТОП-10 молодих інвесторів під’їзду рідної багатоповерхівки. У повітрі пахло чивасом, чувся блюз, а з ліжка звисала тендітна рука мертвої повії.
Зупинили мою карколомну інвесткар’єру місцеві загорілі бафети в червоних мокасинах. Вони за безцінь скупили акції у майже усіх таких “акціонерів”. Я здався одним із останніх. Цінні папери бюджетоутворюючого підприємства пішли за три ціни. “Я был молодым и мне нужны были деньги” (с)
Цю історію я згадую щоразу, коли бачу натхненних хіпстерів та їх екзальтованих подруг, які емоційно переживають за продовження мораторію на продаж землі. Їм у сфінктеральному резонансі відповідають візаві — відкрий ринок землі і завтра її скуплять арійці з Дойчланд.
Відразу, кажу — я за лібералізацію усього чого тільки можна і назавжди.
Щоб земля справді стала найліквіднійшним активом для кожного з її власників.
Щоб в ЛГБТ записували по факту членства в БПП.
Щоб Макс Нефьодов став президентом. Це, до речі, майже без сарказму.
Одним словом, я тільки за.
Але відкриття земельного ринку без досконалої системи захисту прав землевласників (від їхніх власних помилок, у тому числі) — це кінець земельного ринку. І кілька сотен імбецилів, яких революційною хвилею принесло в парламент — прямий доказ того, що вірогідність найгіршого сценарію досить висока.
Що робити аграрію — як залучити дешеві гроші — поки його земля поза законом? Оглядач AgroDay Олександр Циганок зробив неймовірне і дослідив всі можливості отримати фінансування на агробізнес в Україні тут.
Максим Біроваш
