Мій товариш — рослинник з дитинства. Спочатку він вирощував гідропонну коноплю і робив щасливим все херсонське Причорномор’я, а потім (еволюційним шляхом) захопився темою лікарських трав. І, що називається, покотився.

Тепер, замість фіолетових шишок сатіви, у його банках оселилися щириця (по-науковому амарант), якісь колючки та інші подорожники, які нам завжди заважали комфортно відсипатися в муніципальних клумбах.

І ось я приїжджаю вже дорослим у своє миле містечко на Дніпрі. Відразу до свого кореша, мовляв, як ти? є чо? А він — полікую тобі зараз тиск і дістає з широких штанин букет із ліктрав. Коротше, курили чебрець, співали Hey You.

Це я про нішеві культури.

Під час чергової хвилі агромоди, коли безліч стартаперів (та старперів) активно прикручували до своїх нікудишніх прожектів приставку «агро», в лексиконі людей досвідчених все більше траплялося слово «ніша». І мова йде не про нішу між гаражами, де курять деякі «нішеві» культури. Мова про сегмент нових (або добре забутих) сільгоспкультур, рентабельність вирощування яких б’є рекорди.

Журналісти AgroDay дослідили питання «нішевости» з усіх сторін:

Надзвичайно уважний Олександр Циганок вивчив ринок експортних нішевих культур у своєму шикарному тритомному огляді тут 

Тонкий і допитливий Дмитро Громов познайомився з нішевою кухнею на прикладі справжньої легенди – Йохана Бодена, одного з перших інвесторів в українську економіку. Він один із тих, хто на початку 90-х створив надзвичайно успішну компанію “Чумак”. Отже, про шведа, який став українцем, але не перестав бути шведом, тут

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.